Слава Ісусу Христу!
Хочу поділитися історією,що змінила наше життя!Коли моєму синочку було 2,6, йому поставили діагноз-аутизм.Я тоді працювала в тому ж садочку, куди віддала сина. Коли я бачила його на фоні інших дітей, то серце розривалося, настільки він відставав у розвитку і вирізнявся.Депресія і апатія від цього всього зжирали мене день за днем і мені здавалося, що мене просто не залишиться. Питання роєм гуділи в голові і прожалили мені всю душу. Чому? За що? Як такий мій солодкий, маленький хлопчик зіткнувся з таким?Що тепер робити? Ми робили все, що нам рекомендували, але ставало тільки гірше, тому через деякий час, ми з чоловіком вирішили переїхати в сільську місцевість, туди де менше осуду і буде спокійніше дитині. Так важко як в той період життя нам ще ніколи не було. Все стало сіре і пусте…нічого не хотілося, тільки очі сина і віра в Божу Милість давали сили на новий день.
Бог. Молитва.Віра.Надія. Це слова, які мали місце в моєму житті ще з дитинства, але коли я виросла, переїхала жити в іншу країну, я так запуталась в сіті буденності, що залишила для Бога дуже мало місця. А коли в наш дім прийшла біда, я побігла до нього, і він не залишив мене наодинці з моєю печаллю. Він обняв мене своєю Благодаттю і показав, що таке Божа Милість. Вона неосяжна і безкінечна, вища усіх наших упадків, гріхів і пороків перед Богом. Повірте, я знаю, бо я перед Богом не раз провинилися і провини мої великі. Але коли ти починаєш молитися щиро, так щиро, що ти і не знав, що так умієш, з покаянням, сльозами, вірою, то приходить відповідь, яку ти не можеш почути, але відчуєш точно. І цей діалог, ця Благодать, ця радість дасть тобі те, чого потребує твоя душа!
Ми довго молилися за сина всією сім’єю, робили все, що радили нам священники(сповідь, причастя, піст, милостиня), все що могли і не могли. Спочатку не було змін, але я вірила - Бог чує, Матір Божа, милосердна наша Всецариця, доносить кожне слово, кожну сльозу до престолу нашого Господа, просто потрібен час!